Відомі прозорливі монахи та священники в Україні. Історія.
Монахи-ясновидці та цілителі, що прославились в Україні.
Преподобний Лонгін. Подібним даром славився преподобний Лонгін (XIII-XIV ст.), Воротар Печерський. Його молитовна старанність і смиренна працьовитість були винагороджені Господом. Печерський воротар сподобився дару прозорливості. Людей, які приходили до Лаври з добрими намірами, підбадьорював, а злих нещадно викривав і приводив до покаяння. Похований у Далеких печерах.
Григорій Чудотворець. Особливої слави здобув Григорій Чудотворець (†1093), який прийняв чернечий образ у самого Феодосія Печерського. З роками Григорій прославився мистецтво вигнання бісів. Святий мав звичай після будь-якого співу читати заборонні (захисні) молитви. Якось уночі до його келії прокралися злодії. Зле люди вичікували, коли старець вийде на ранок до церкви, щоб заволодіти його мізерним майном. Блаженний же відчув їхній прихід і звернувся до Бога з молитвою: «Господи, дай сон рабам Твоїм, які даремно попрацювали, догоджаючи ворогові». І злодії спали п’ять днів і п’ять ночей, доки не розбудив їх Григорій при багатьох братах, говорячи: «Доки ви будете стерегти даремно, щоб обікрасти мене? Ідіть у будинки свої». Іншим разом злодії пробралися в монастирський садок і наповнили свої мішки овочами. Коли ж підняли ношу на себе і хотіли йти, не могли зрушити з місця і стояли нерухомо під вагою ноші два дні та дві ночі. Нарешті вони стали кричати: «Отче святий Григорію, пусти нас, ми покаємося в нашому гріху і більше не робитимемо такої речі». Одній хвацькій і брехливій людині Григорій Чудотворець передрік смерть через повішення. Тієї ж ночі пророцтво збулося — злодій впав з яблуні і був затиснутий гілкою і, не маючи допомоги, задихнувся. Одного разу монастирська посудина була опоганена тим, що в неї потрапила нечиста тварина. Щоб очистити його, Григорій спустився до Дніпра почерпнути води. Там і зустрів старець Ростислава Всеволодовича, що йшов із братом Володимиром Мономахом у похід на половців. Григорій передбачив Ростиславові смерть від води. Князь розгнівався і наказав зв’язати старцеві руки та ноги, повісити йому камінь на шию та кинути у воду. На третій день братія виявила в келії тіло Григорія, пов’язаного по руках та ногах; одяг його був ще мокрий, обличчя світло і тіло, як живе. Незабаром у Трипілля князі вступили в битву з половцями і, не здолаючи їх, бігли.
Славилися пророцтвами: Єремія Прозорливий, затворник († 1070), Матвій Прозорливий († близько 1085) — поховані в Ближніх печерах Печерської Лаври. Дар зцілення поєднував із пророцтвами Агафон Печерський (XIII-XIV ст.) – преподобний, чудотворець, похований у Далеких печерах.
Стариця Досіфея Київська. У XVIII ст. у Китаєві прославилася великими подвигами прп. Досіфея. Народилася вона 1721 р. у ній рязанських дворян Тяпкіних. З 2 до 9 років Дар’я (мирське ім’я Преподобної) виховувалась у Московському кремлівському Вознесенському мон. У 15 років, побоюючись видачі заміж, Дар’я таємно покинула рідних. Взявши приклад із прп. Єфросинії та Марини, які рятувалися під чоловічими іменами в чоловічих монастирях, Дар’я купила селянський одяг, обстригла волосся і назвалася кріпосним Досіфеєм. Низький голос, рівномірна хода і схудле засмагле обличчя не давали змоги впізнати в Досифеї дівчину.
Три роки вона працювала у Трійці-Сергієвій Лаврі. Одного разу в обитель приїхали рідні Дар’ї та впізнали втікачку, але вона одразу втекла і бігла до Києва, де на «Китай-горі», не бажаючи користуватися плодом чужої праці, викопала для себе окрему печеру та оселилася в ній. Десятки років суворого порожнього проживання привернули до Досифея увагу миру, повну благоговійної поваги. У 1744 р. Досифея відвідала імператриця Єлизавета Петрівна.
Відомо, що після указу про заборону пустельництва (середина 1760-х рр.) прп. Досифей за рішенням духовного собору перебував після під особливим спостереженням і йому було заборонено розмовляти з кимось наодинці, очевидно, що потік людей, які бажали його бачити і отримати від нього повчання, не вичерпувався.
Якось, прп. Досифей попросив принести собі херувимського ладану. Поклавши його в келії, він роздавав цей ладан людям, що приходили до нього, благословляючи і караючи добре покурити ладан у своєму дворі, оскільки незабаром очікується страшне нещастя. Наприкінці 1770 р. у Києві трапилася морова виразка, яка забрала багато життів. Старожили розповідали, що люди, які взяли в Досифея ладан, залишилися неушкодженими.
Останні чотири роки свого земного життя подвижниця провела у наземному Китаївському скиту. Перед самою смертю Досифей вийшов із затвора і, спираючись на ціпок, обійшов усі келії, прощаючись із братією. Наступного ранку Феофан прийшов до стариці, але вона вже була мертва. Прп. Досифей помер, стоячи навколішки перед іконою, 25 вересня 1776(?) р. на 56 року життя. У руці його знайшли записку: «Тіло моє приготоване до наказу вічного життя; благаю вас, браття, не торкаючись, зрадити його звичайному похованню». Коли згодом сестра Преподобної побувала в Києві та побачила портрет «старця», всі дізналися, нарешті, таємницю жінки-ченця. Пізніше прп. Досифей був канонізований як великий провидець і самітник.
У другій половині ХІХ ст. на «Китай-горі» закладалося підземне приміщення для храму. Під час будівельних робіт до ченців, що трудилися на горі, підійшов невідомий чернець і сказав: «Затія добра, угодна Богу, і церква дійсно буде, але збудують її не скоро», після чого став невидимий. І справді, лише в наші дні в описаній підземній камері було освячено храм в ім’я прп. Досифея Києво-Китаєвського.
- Митрополит Філарет (Ф. Амфітеатров, 1779-1857) народився у сім’ї сільського священика Орловської губ. Пострижений в ченці під ім’ям Філарета 1798 р., 1841 р. прийняв схіму. Відрізнявся істинною чернечою простотою, лагідністю та добротою. Пророкував смерть києво-подільського протопопа (Максимовича). Передбачив і свою швидку хворобу та смерть. Якось Філарет звернувся до свого вікарія Аполлінарія: «Ну ось, коли я скоро захворію, то й разом наближатисямемо до труни». За три дні до смерті митрополит побажав, щоб над ним було здійснено обряд освячення. Вікарій же, пережив свого улюбленого друга рівно на 20 днів.
Митрополит Філарет відродив у Києві ісихастський рух – суворий піст та постійну молитовну усамітнення, що розкриває внутрішнє осяяння людини. Відновлені при Владиці Голосіївська та Китаївська пустелі здобули славу «київського Афона». - Старець Вонифатій (Д. Виноградський, 1785-1871) народився сім’ї селянина Херсонської губернії. Обітницю стати ченцем дав у 12 років. Прославився своєю турботою за хворими та бідними прочанами. Отримавши благословення знаменитого старця Феофіла, взяв він турботи за змістом притулку Івана Босого при Андріївській ц. У 1851 р. розпочав завідування готелем при Михайлівському мон., де годував мандрівників і жебраків. За кілька днів до своєї смерті о. Вонифатій, покликавши ченця, що жив при ньому, сказав:
— Бачиш, який на мені брудний підрясник! Їдь до Києва, купи матеріал на підрясник і привези кравця. І постарайся, щоб незабаром був готовий для мене підрясник. Поспішай, поспішай з підрясником, бо я 27 грудня 1871 помру.
Через два дні після цього, о 10 годині ранку 27 грудня 1871 р. ігумена отця Онифатія не стало. - Містична обдарованість преподобного Парфенія (П. Краснопєвцев, 1790-1855) виявлялася ще з юності. Суворий лихварь, склав кілька широко відомих молитов до Христа і Богородиці. Народився сім’ї сільського причетника Тульської губернії. З 1819 р. був послушником при просфорні Києво-Печерської лаври. Прийняв постриг 1824 р., з 1830 – ієромонах. Про прозорливість, віщі сни і Парфенію таємничі видіння свого часу ходило безліч легенд.
- Ігумен Іона (І. Мірошниченко, 1795-1902) народився у заможній селянській родині у містечку Крюкові Полтавської губернії. Від народження був обдарований високими та багатими розумовими обдаруваннями та твердою пам’яттю. Складався послушником за Серафима Саровського. Кажуть, що зустрічаючи Івана, прозорливий самітник мовив: «Що ти так довго зволікав? Я на тебе чекаю вже два роки!». У прп. Серафима Іоанн пробув як учень і послушник майже вісім років. У 1843 р. прийняв постриг та чернече ім’я Іони. З 1845 р. – ієродиякон. Удостоєний понад чудові видіння, що вплинули на все його подальше життя. Тричі була Іоне Пресвята Богородиця, яка звеліла закласти на берегах Дніпра новий монастир. Зміцнюючи Йону перед майбутнім служінням, подвижнику з’явився в келії і Сам Спаситель. У 1851 р. з благословення митрополита Філарета (Ф. Амфітеатрова) він вступив до Микільського мон. у Києві. Через десять років Йона вступив у Видубецький мон., влаштував поблизу нього невеликий скиток, з якого згодом виріс уславлений Троїцький мон. (Або як казали в народі, «обитель батька Йони»). У ці роки преподобний знову отримав бачення Спасителя і неодноразові відвідини Божої Матері. Сам старець мав славу духовидця, цілителя і наставника всіх спраглих блага істинно християнського життя. Його обитель відвідували щороку сотні тисяч прочан, і всім бажаючим представлялися безплатно притулок та трапеза. Одного разу один мусульманин із охопленого холерою аула на Кубані надіслав прп. Іоні телеграму з проханням про молитви за вимираючий населений пункт. І молитвами преподобного аул було врятовано. Благочестивий Іона мирно спочив 9 січня 1902 і був похований на території монастиря. У 1966 р. його мощі були перенесені на Звіринецькі цвинтарі. Народився Іона у XVIII ст., а помер у XX. У 1918 р. Свято-Троїцький мон. дивом уцілів при гігантському вибуху складів боєприпасів, розташованих на Звіринці. Як з’ясувалося потім, і саму трагедію, і порятунок обителі прп. Іона передбачав ще в роки свого земного життя
- Прославився прозорливістю ієромонах Олексій Голосіївський (В. Шепелєв, 1840-1917). Народився у сім’ї офіцера Київського арсеналу. Від народження був німий, чудово зцілений у віці 12 років Київським митрополитом Філаретом (Ф. Амфітеатровим). З 1856 — послушник при лаврській друкарні. Постриг прийняв 1872 р., ієромонах з 1875 р., похований у Голосіївській пустелі.
До Алексія на сповідь стікалися люди з усієї Росії. З книги «Київські подвижники благочестя» (т.3. – К., 1994): «Влітку 1912 року відвідали отця Алексія кілька молодих людей. Раптом до одного з них підходить отець Олексій, надягає на голову його свою чернечу шапочку і каже: «Самуїле, моя шапка горілки не п’є, і ти більше не питимеш». Друзі молодика були здивовані прозорливості отця Алексія, який дізнався про таємний гріх невідомого йому юнака і назвав його на ім’я.
<…> У травні місяці 1914 року приходить до отця Алексія одна черниця з рідним братом офіцером. Офіцер хотів одружитися і сестра привела його до батюшки взяти на це благословення. Але отець Олексій йому сказав: Ні, почекай: через два місяці буде війна!». - Бачення чотирнадцятирічної послушниці Ольги було записано у Київському Покровському мон. 9 квітня 1917 р. 21 лютого Ольга вбігла до псалтирні та повідомила, що збирається померти. Потім лягла в ліжко і заснула. Дихання в неї майже припинилося і обличчя набуло мертвого вигляду. У такому стані Ольга пролежала три доби, не перестаючи описувати те, що бачить. Після довгих поневірянь по дорозі в Світ Мертвих, видіння вогняної річки і потвор, що підстерігають душі, послушниця побачила величезну прірву, заповнену досвідченими Темрявою людьми. Там вона побачила дуже гарну людину, років тридцяти, без вусів та бороди. Одягнений він був у все червоне. Ангел, який супроводжував Ольгу, повідомив, що це антихрист, який мучитиме всіх християн за святу віру, за святу Церкву і за ім’я Боже.
З цього темного і жахливого місця послушниця піднялася вгору і підійшла до великого блискучого білого будинку. У ньому знаходилися душі святих і Микола II у повному царському вбранні. Святі повідомили Ользі, що скоро їх кількість помножиться, оскільки християн мучитимуть за Христа і за неприйняття печатки антихриста. Мученики говорили, що церкви і монастирі будуть знищені, а раніше з монастирів виганятимуть тих, хто живе в них. Мучити ж і утискувати будуть не лише ченців та духовенство, а й усіх православних християн, які не приймуть печатки. Вони повідомили, що Государя незабаром чекає смерть. - Коли закривали Лавру в 1961 р. останній, хто покинув її, був схіархімандрит Феодосій. Народився майбутній схіархімандрит, у світі Олександр Макарович Орлов, 17 березня 1906 р. у с. Кадниківського Барнаульського повіту Томської губ. В молодості йому було видіння: побачив прекрасну обитель, а жив у Сибіру, і не знав навіть про Києво-Печерську Лавру. І коли вперше прийшов до Києва, то впізнав у Лаврі побачену уві сні обитель. Почав він своє подвижницьке життя під ім’ям мандрівника Олександра. Ходив пішки – з Києва до Почаїв, з Почаєва іншими святинями, спав у стогах сіна. Час післявоєнний був, багато бандитів у окрузі тинялося. Якось підходив він уночі до Почаєва. Стогу сіна ніде не було, зате біля лісу стояв якийсь занедбаний будинок. Мандрівник дуже втомився, і зайшов усередину. Серед ночі вриваються у цей будинок чоловік десять озброєних бандитів. Постояли вони в дверях, заметушились і втекли. Таке диво, мандрівник лежав поряд, а вони його навіть не помітили!
До прийняття сану він був простим ченцем Києво-Печерської Лаври та носив ім’я Ахіла. Один священик з оточення митрополита Гедеона, будучи вже в похилому віці, згадував як вперше зустрів Ахіла. У той час ще семінаристом він у зневірі брів двором Печерської Лаври: семінарія закривалася, здавалося, шлях у священики закритий. Несподівано до нього підійшов чернець Ахіла і вручив книгу проповідей. Здавалося тоді книга проповідей – навіщо?! Що це означало? Але потім зрозумів сенс подарунка – він стане священиком. І став згодом священиком – ревним захисником Православ’я.
Ще за життя старця Феодосія називали блаженним. Спав він у своїй келії, поклавши під голову замість подушки камінь. Після закриття Лаври Феодосій понад 10 років жив гірським самітником на Кавказі. У повному затворництві він проводив свій час у глибокій печері, куди спускався ланцюгом. Іноді він ночував у дуплі величезного дерева. Одного разу Феодосій з’явився до патріарха Іллі та розповів про колишнє йому явлення Божої Матері. На що патріарх йому відповів: «Іди в Почаїв, це Божа воля, іди я тебе благословляю». Прозорливому старцеві надходило багато листів – не роздруковуючи конверти, він уже знав їхній зміст. Якось Феодосій передбачив швидку смерть келійника Владики. Бувало, що схіархімандрит відчував швидку смерть парафіянина і поспішав причастити хворого. Успішно Феодосій проводив і вичитки – обряди з вигнання бісів. Один батюшка взявся за вичитку самовпевнено, без благословення. Не під силу виявився йому обряд – сам такий біснуватий став, що священика схопили і відвезли до психіатричної лікарні, надавали уколів, і пов’язаним привезли на вичитку до Феодосію. Старець три дні проводив вичитку після чого самовпевнений батюшка ходив уже в своєму розумі. - Вже нашого часу прославився своєю прозорливістю схиархимандрит Феофіл (інше ім’я: Пафнутий; П. Россоха, 1928-1996). Народився Петро в селі Калита Київської обл. Броварського р-ну у православній сім’ї церковних службовців. Закінчивши сім класів середньої школи, він у 1947 р. вступив до Київської духовної семінарії. У 1954 р. Петро був пострижений у чернецтво з назвою імені Пафнуцій на честь преподобного Пафнутія Києво-Печерського. У 1955 р. закінчив Московську духовну академію.
За Божим Промислом своє подальше церковне служіння ієромонах Пафнуцій звершував у різних єпархіях Руської Православної Церкви. Після відкриття Києво-Печерської лаври 1988 р. Пафнутій, уже в чині ігумена, був переведений до Київської єпархії і став одним із перших лаврських насельників. У квітні 1993 р. Пафнутий зведений у сан архімандрита, а у серпні 1993 р. призначений намісником Китаївської Свято-Троїцької пустелі. У квітні 1994 р. Пафнутий прийняв схіму з назвою імені Феофіл — на честь місцевошановного св. Феофіла, Христа заради юродивого.
Прозорливий старець знав гріхи, що кається, і часто відпускав гріхи мовчки, але іноді сам називав ті самі гріхи, про які людина або забувала, або не усвідомлювала як гріх. Перебуваючи ще в Печерській Лаврі та Феофанії, Пафнутий успішно проводив вичитки. За життя схіархімандрита Феофіла Китаївський мон. став місцем паломництва багатьох страждаючих від різних фізичних та душевних хвороб. Помер Великий Старець у лікарні 22 березня 1996 р. Коли тіло привезли з лікарні в монастир і почали готувати до поховання, присутні відчули пахощі, що походять від його рук. «Таке пахощі, як від мощів, запах такий тонкий і водночас м’який, сильний…» – розповідав один з ченців. У ніч перед похованням старця на темному небі з’явилася зірка, промінь світла від якої прямував до монастирського храму. Сяйво це, як розповідали ченці, тривало протягом дев’яти днів. Похований о. Феофіл на території Китаївського мон. біля Свято-Троїцького храму, біля могили єросхимонаха Феофіла, Христа заради юродивого
Старці та прозорливі монахи в наш час — читайте за посиланням